День визволення Херсона: боротьба триває

19:11 11 Листопада 2026

Головні новини

11 листопада 2022 року херсонці вийшли назустріч українським військовикам — із прапорами, сльозами й обіймами. Позаду були понад вісім місяців окупації. Попереду, як невдовзі стало зрозуміло, — нові випробування. Та того дня місто святкувало повернення України.

На площі Свободи знову майоріли синьо-жовті прапори. Люди обіймали захисників, співали українських пісень, пригощали одне одного кавунами та борщем. Автомобільні сигнали зливалися з голосами містян. Після місяців страху Херсон міг уголос сказати те, за що під окупацією переслідували: він був і залишається українським.

Кадри зі звільненого міста стали одним із найсильніших свідчень того, чого насправді чекали херсонці. Російська влада намагалася привласнити місто, але не змогла змусити його прийняти окупацію.

Місто, яке чинило опір від перших днів

Російські війська вторглися на Херсонщину з окупованого Криму 24 лютого 2022 року. Події розгорталися стрімко: бої, наближення ворога, оточення обласного центру. Місцеві сили територіальної оборони намагалися стримати наступ, маючи обмежені можливості для боротьби з російськими підрозділами.

Однією з найтрагічніших сторінок оборони Херсона став бій у Бузковому парку 1 березня. Там загинули десятки українських тероборонців, які виступили проти окупантів. Їхній спротив став частиною пам’яті міста — про людей, які боронили його, коли ворог уже заходив на вулиці.

На початку березня російські військовики взяли під контроль основні адміністративні будівлі Херсона. Однак захоплення міста не означало покори його мешканців. На вулиці виходили тисячі людей із синьо-жовтими прапорами. Херсонці протестували проти окупації, ставали перед військовою технікою, вимагали від російських солдатів піти.

Ці мітинги були відкритою відповіддю на спроби нав’язати місту так звану «Херсонську народну республіку». Згодом окупанти вдалися до силового придушення протестів. 21 березня чергову акцію розігнали із застосуванням світлошумових гранат і сльозогінного газу.

Відкрито виходити з українським прапором ставало дедалі небезпечніше. Опір мусив змінювати форму.

Окупація, що проникала в кожну розмову

Понад вісім місяців життя в Херсоні визначали перевірки, викрадення та страх. Мішенями російських військовиків ставали активісти, журналісти, ветерани АТО, представники місцевої влади — люди, яких окупанти вважали здатними організувати спротив. Станом на 15 травня 2022 року список викрадених, складений обраним міським головою, налічував понад 300 імен.

На Херсонщині діяли місця незаконного утримання та катувань. Свідчення постраждалих, зібрані, зокрема, журналістами BBC, описували побиття, застосування електричного струму й інші тяжкі знущання.

Небезпека змінювала повсякденні звички. Перед виходом із дому люди видаляли з телефонів фотографії, листування та історію переглядів — усе, що під час перевірки могло стати приводом для затримання. У транспорті й чергах уникали відвертих розмов: необережні слова міг почути інформатор.

Наприкінці травня зник український мобільний зв’язок. Інформаційна ізоляція посилила відчуття відірваності від решти країни. Водночас у місті продовжували документувати окупацію, зокрема через мистецтво, хоча така діяльність була небезпечною.

Херсонський журналіст Дмитро Бахненко в розмові з BBC так пояснював власний досвід:

«Після всього, що сталося в Бучі і чого ми стали свідками, я більше не хочу говорити російською».

Очікування українських військовиків було частиною цього життя. За звуками вибухів містяни намагалися зрозуміти, що відбувається: удари по російській базі в Чорнобаївці давали надію, обстріли в напрямку Миколаєва приносили тривогу.

Як українські сили наблизили день звільнення

Поверненню Херсона передувала тривала військова робота. Влітку 2022 року українські сили почали систематично завдавати ударів по російській логістиці, ускладнюючи постачання угруповання на правому березі Дніпра.

Важливе значення мав Антонівський міст, через який окупанти перекидали техніку та боєприпаси з лівобережжя. Удари по переправі поступово обмежували можливості її використання. Восени становище російських військ на правобережжі погіршувалося через проблеми із забезпеченням та тиск українських сил.

9 листопада російське командування оголосило про відведення військ із Херсона. Тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний наголосив:

«За кожним так званим “жестом доброї волі” противника стоять колосальні зусилля наших військ».

За два дні, 11 листопада, українські військовики увійшли до міста. Херсонці зустрічали їх на вулицях і площах. Після місяців, коли навіть вміст телефона міг становити загрозу, люди відкрито піднімали українські прапори.

Цей день став військовою перемогою та довгоочікуваною зустріччю міста зі своїми захисниками.

Свобода під вогнем

Звільнення поклало край окупації Херсона, але не принесло місту безпеки. Російські війська залишилися на лівому березі Дніпра. Уже 15 листопада почалися артилерійські удари по звільненому місту.

Обстріли забирали життя, руйнували оселі та змушували людей виїжджати. За оцінками, наведеними у вихідному матеріалі, наприкінці 2022 року в Херсоні залишалося приблизно 60–70 тисяч мешканців — близько п’ятої частини довоєнного населення.

Атаки посилилися 21 лютого 2023 року, коли внаслідок обстрілу центру міста загинули шестеро людей, ще 21 людина дістала поранення. 3 травня того ж року російські удари по магазинах, автозаправній станції, житлових будинках і залізничному вокзалу забрали життя 24 людей.

Згодом особливо небезпечними стали атаки безпілотників на цивільних. Загроза могла чекати на вулиці, біля зупинки чи у дворі власного будинку. Такі напади на мирних мешканців отримали назву «людське сафарі».

Місто вимушено пристосовувалося: на вулицях встановлювали захисні сітки, біля зупинок і поштових відділень — бетонні укріплення, додатково захищали входи до лікарень. Звичайні міські простори ставали місцями, де потрібно було шукати укриття.

Що означає 11 листопада для Херсона

Річниця звільнення повертає до кадрів переповненої площі Свободи. До обіймів із військовиками, прапорів над головами, радості, яку вже не потрібно було приховувати. Водночас вона нагадує про ціну цього повернення: загиблих захисників, викрадених і закатованих людей, родини, які окупація та обстріли розлучили з домом.

Після звільнення Херсонові довелося продовжити боротьбу за життя. У місті, де небезпека визначає щоденні маршрути, особливого значення набувають прості речі: можливість отримати допомогу, дістатися роботи, купити каву, побачити знайомих.

11 листопада 2022 року назавжди залишиться днем, коли українські військовики повернулися до Херсона. А люди, які зустрічали їх на площі Свободи, показали всій країні, що зберегли свою належність до України навіть під окупацією.