У нас не вийде не бачити — ми всередині
19:05 22 Травня
У Херсоні завжди було багато зелені, сонця і води. Але сьогодні в місті найбільше — тиші після вибуху. Короткої, липкої тиші, поки кожен намагається збагнути: що далі? І головне — де тепер безпечніше. Ілюзії про «можна пересидіти» давно зникли, та деякі ще тримаються за них, наче за старий светр із діркою.
Ми всі по-різному справляємось із жахом. Одні читають новини, підраховують, скільки «кадирівців» ліквідували під Скадовськом, і знаходять у цьому тимчасове полегшення. Інші — навпаки, вимикають усе, не дивляться телевізор, і живуть у серіалі «це не про мене».
Та настає момент, коли вибору вже немає. У Херсоні ніхто не відвертає погляд — бо й сховатися нікуди. Тут не вийде жити в уяві. Коли поряд падає снаряд, коли поруч евакуюють поранених — реальність стукає в двері кожного. І ми її приймаємо, бо інакше — не вижити. Це тобі не мирний час, де можна дозволити собі не помічати чогось. Тут усе по-справжньому.
Херсон — не вигадка. Тут немає саундтреку й фінальних титрів. Тут є вибухи, лікарні, пил, нові могили і люди, які щоранку вирішують: я не відвернуся. Я подивлюсь. І залишуся.
