Насолода тиші, якої не існує
17:05 15 Травня
У Херсоні тиша — це не спокій. Це очікування. Іноді вона триває двадцять хвилин, іноді півтори години. Але завжди ми знаємо: це не кінець. Це затишшя перед тим, що знову прониже повітря — свист, вибух, пил, кров.
Сьогодні, 15 травня, серед білого дня — 12:50 — росіяни вдарили по нашому місту з артилерії. Загинула жінка. 49 років. Просто йшла вулицею. Імовірно, мала плани на післяобід — зустрітись із кимось, купити щось для дому, погодувати кота. Але цього більше не буде. Тільки пляма крові на асфальті, яку до вечора змиє дощ.
Тут, у Херсоні, ми навчилися жити між вибухами. Ми не заплющуємо очей на страх — ми вчимося жити з ним. Обстріл у Бериславі, де дрон скинув вибухівку на літнього чоловіка на велосипеді, здається чимось далеким. Але це — 70 кілометрів. І те, що сьогодні не ми, не гарантія, що завтра не ми.
Ми не можемо обрати, коли заговорять гармати, але ми можемо обрати, чим наповнити свій день. Тут насолода — це чашка кави, зварена під звук повітряної тривоги. Це сміх дитини, яка пробує навчитися кататися на самокаті попри вирви в асфальті. Це обійми перед тим, як розійтись у різні боки, на випадок, якщо більше не зустрінемось. Насолода тут — це не втеча від болю, а спосіб його пережити.
І наші сьогоднішні вишиванки – ще один спосіб пережити біль. Гарний спосіб. Nice try.
Біль не минає, але він більше не паралізовує. Ми звикли, що життя — це постійне збирання уламків: матеріальних, фізичних, психологічних. Але ми з них викладаємо нове життя, як мозаїку з уламків скла — вона ріже пальці, але світиться.
Я знаю, що багато хто ззовні питає: чому ми не поїхали? Але справа не в героїзмі, і не в сліпій вірі. Справа в корінні. Іноді ти розумієш, що саме в темні часи твоє місце — бути поруч із землею, яка болить. Берислав, де вчора поранили працівників військової адміністрації, — це не просто новина. Це нагадування, що тут ніхто не поза межами мішені. Але також — ніхто не сам.
Ми не шукаємо легких шляхів. Ми не романтизуємо біль. Але ми вчимося не цуратись його. Бо тільки той, хто пройшов через страждання, здатен оцінити тишу — навіть якщо вона триває недовго. Істинна сила — це не уникнути болю, а не дати йому спотворити тебе.
Тут, у прифронтовому Херсоні, ми навчилися жити. Не ідеально. Не завжди весело. Але гідно. І коли настане справжня тиша, без вибухів, ми будемо знати: ми її заслужили.
