Істина по-херсонськи
16:05 17 мая
Ранок у Херсоні починається з гуркоту вибухів. Невиразно, не одразу й збагнеш: бахкає десь за Дніпром, чи вже зовсім близько. Десь прокидаються від ударної хвилі, десь дрижать шибки. Хтось ховається в коридорах, хтось — на кухнях без вікон. Люди йдуть з дітьми в садки, розгрібають скло біля під’їздів, на Європейській відкриваються кав’ярні. А поруч — уламки, кров, розбитий автомобіль, ще один залізничний вагон з вибитими вікнами. Звичайний херсонський ранок.
Один із водіїв, що розвозив гуманітарку, потрапив під обстріл. Його везли до лікарні з контузією. На Привокзальній — осколки на асфальті й розгублені перехожі. У Центральному районі постраждала житлова забудова — вибило шибки, посікло фасади. Хтось каже: «головне, що живі». А хтось мовчки дістає швабру й ліпить скотч на рами.
У Херсоні сьогодні немає пафосу. Тут усе дуже просто: або ти стоїш — або ні. І в цьому наша проста приземлена істина. Вона у нас не «висока». Вона ближче до землі, до бетону, до болю в тілі, коли піднімаєш уламки. Вона в тиші між вибухами. У «дякую», сказаному волонтерці, яка прийшла роздати хліб, попри «приліт» за два квартали.
У місті, яке щодня тримають під прицілом, життя продовжується. Воно вперте, як бур’ян між тротуарною плиткою. І ми тут — не тому, що не боїмося. А тому, що вже навчилися жити попри страх.
Істина по-херсонськи — це звичайна людська впертість жити.
