Сьогодні третя річниця звільнення Херсона: як це було
07:11 11 Листопада
Ексклюзив
11 листопада не лише наше місто, а й уся Україна святкує річницю звільнення Херсона від російських окупантів. Три роки тому, 11 листопада 2022 року, до міста увійшли Збройні Сили України, і Херсон став єдиним обласним центром, окупованим, а потім звільненим у ході нинішньої російсько-української війни. “Херсон 24” згадує ці важкі, трагічні і героїчні сторінки нашої новітньої історії.
Падіння міста: окупація та опір
24 лютого 2022 року російські війська розпочали вторгнення на територію Херсонської області з анексованого Криму. Перші дні були хаотичними — місцеві тероборонці чинили відчайдушний опір, але наприкінці лютого місто опинилося в оточенні.
1 березня відбулася трагедія в Бузковому парку — десятки тероборонців Херсона, майже беззбройних, були безжально розстріляні окупантами. Цей день став символом опору міста, яке відмовилося прийняти «русскій мір».
2–3 березня окупанти зайняли аеродром у Чорнобаївці та взяли під контроль основні адміністративні будівлі обласного центру.
Уже в ці дні окупанти збиралися проголосити “Херсонську народну республіку”, але натомість у центрі міста зібрався масовий мітинг під синьо-жовтими прапорами. Тисячі херсонців виходили на вулиці, кидалися під танки, голіруч проганяли колони з ворожою символікою. Перші три тижні окупаційний контингент не перешкоджав проведенню таких акцій, проте 21 березня росіяни заборонили масові зібрання та розігнали черговий протест світлошумовими і сльозогінними гранатами.
Херсон став єдиним обласним центром України, який окупантам вдалося захопити. Але місто ніколи не стало «російським».
Вісім місяців у пітьмі: життя під окупацією
Окупаційний режим швидко продемонстрував свою справжню суть. Українська мова переслідувалася, багато цивільних зазнавали поганого поводження та приниження з боку російських солдатів. Херсонець Дмитро Бахненко, журналіст, згадував для BBC:
«Після всього, що сталося в Бучі і чого ми стали свідками, я більше не хочу говорити російською».
Найстрашнішим стали масові викрадення. Обраний міський голова Херсона склав список із понад 300 людей, викрадених російськими військовими станом на 15 травня 2022 року. Активісти, ветерани АТО, журналісти, місцеві політики — всі, хто міг організувати опір, ставали мішенню.
В херсонському ізоляторі тимчасового утримання станом на кінець квітня 2022 року перебувало близько 300 активістів та ветеранів. На території Херсонської області було розміщено десятки катівень — у Чорнобаївському аеропорту, у Каховці в приміщенні поліції, на території 90-ї колонії та промзони Олешок.
Свідчення тих, хто пережив ці місяці, жахливі. Дружина херсонського адвоката розповідала, що її чоловіка викрали і катували струмом, а потім повернули з вирваними зубами та частково вирізаним язиком. Розслідування BBC зібрало докази катувань, які включали побиття, ураження електричним струмом та опіки рук і ніг людей.
“Найгіршими були сліди від опіків на статевих органах, вогнепальне поранення в голову дівчини, яка була зґвалтована, і опіки праскою на спині та животі пацієнта”,
– розповідав херсонський лікар BBC News.
Повсякденне життя було пронизане страхом. Виходячи з дому, херсонці чистили телефони від усього, що могло бути сприйняте як “шпигунство” — галереї фотографій, історію чатів, дані браузерів. Під час розмов у транспорті чи чергах люди намагалися обмежуватися загальними фразами, боячись провокаторів та інформаторів.
30 травня відбулося повне відключення українського мобільного зв’язку — це була спроба окупантів ізолювати херсонців від правдивої інформації. Місто жило у створеній інформаційній темряві, але дух опору не згасав. Навіть у цих умовах херсонські художники та активісти створювали твори мистецтва, які документували жахи окупації — роботи, за які можна було поплатитися життям.
Кожного вечора місто трясло від вибухів — залпів РСЗВ та ракетних установок. Для херсонців звуки війни поділялися на ті, що тішили — «прильоти в Чорнобаївку», де була російська база, — і ті, що засмучували — «відльоти на Миколаїв».
Контрнаступ: як ЗСУ повернули місто
Українська армія готувалася до звільнення Херсона методично і терпляче. Влітку 2022 року українські сили почали систематично руйнувати логістику окупантів. Антонівський міст через Дніпро, який сполучав Херсон з лівобережжям, був стратегічним об’єктом — саме через нього окупанти забезпечували свої війська технікою та боєприпасами. Українські військові завдавали точних ударів по переправі, поступово вивівши її з ладу.
До осені 2022 року російське угруповання на правому березі опинилося у критичному становищі — без надійних шляхів постачання, під постійним вогнем української артилерії. В ході переможного наступу українські воїни просунулись на відстань до 40 км, звільнили територію близько 3500 км² і визволили 169 населених пунктів.
9 листопада російський генерал Суровікін оголосив про відведення військ з Херсона. Командувач ЗСУ генерал Валерій Залужний прокоментував:
“За кожним так званим ‘жестом доброї волі’ противника стоять колосальні зусилля наших військ”.
11 листопада 2022 року українські військові зайшли до міста. Це був один з найщасливіших днів під час цієї війни для усієї країни. На площах збиралися люди, всіх пригощали кавунами та борщем. Автомобілі постійно сигналили, люди співали й танцювали під українські пісні. Херсон святкував. Уся Україна святкувала разом із ним.
Відступаючи, росіяни остаточно підірвали декілька прольотів Антонівського мосту, маючи на меті зупинити наступ ЗСУ.
Нове пекло: життя під постійними обстрілами
Ейфорія від звільнення тривала недовго. Перші удари російської артилерії з окупованого лівобережжя Дніпра відбулися уже 15 листопада. З’явилися перші жертви. Люди почали виїжджати з міста. Станом на кінець 2022 року в місті залишилось до 20% від довоєнної кількості мешканців — близько 60-70 тисяч чоловік.
З того часу і по сьогоднішній день Херсон живе у іншому пеклі – під російськими обстрілами. 3 травня 2023 року росіяни обстріляли гіпермаркет “Епіцентр”, супермаркети, АЗС, житлові будинки та залізничний вокзал — загинуло 24 людини. 21 лютого 2023 року внаслідок обстрілу центру міста шестеро людей загинули, 21 особа була поранена.
Людське сафарі
Сьогодні особливу небезпеку становлять дрони. Протягом останніх місяців кількість умисних атак проти місцевого населення з використанням дронів значно зросла. Безпілотники полюють на цивільних — на вулицях, на зупинках, навіть у дворах приватних будинків. Від російських дронів в області уже загинуло понад 210 осіб.
Місто намагається пристосуватися до цього пекла. На херсонських вулицях натягають захисні сітки, які колись використовували на будівництвах, а нині — щоб захистити перехожих від уламків і дронів. Вхід до лікарні повністю огорнутий пластиковою сіткою, а поштові відділення й автобусні зупинки укріплені бетонними блоками.
Площа Свободи порожня через загрози обстрілів. Проте поряд можна купити каву. Це символ незламності херсонців — навіть у напівпорожньому місті, під постійною загрозою, життя продовжується.
Місто, яке не здається
Три роки тому тисячі херсонців вийшли на вулиці, щоб зустріти українських військових. Це було місто, яке вибухало радощами — зі сльозами, прапорами, обіймами. Сьогодні ті самі вулиці — порожні й мовчазні. Над містом гудуть російські дрони, з лівого берега б’є артилерія. Херсон став лінією фронту.
Херсон пройшов шлях від окупації до свободи, а потім — до виживання під обстрілами. Місто втратило 80% населення, його обстрілюють щодня, сотні людей загинули або були поранені. Але Херсон залишається українським. Він залишається непокореним.
А люди, які залишилися жити під російськими обстрілами, показують усьому світові свою стійкість і віру в перемогу. Звільнення Херсона було першим кроком. Повна деокупація Херсонщини — наступний. І херсонці вірять, що цей день обов’язково настане.
