Через відео удару по сауні Сальдо дев’ятьох херсонців катували 49 днів
12:05 28 Травня
Актуально
Російські окупанти протягом 49 днів катували групу молодих людей з Херсона через відеозапис влучення ЗСУ по сауні колаборанта Володимира Сальдо. Про це в інтерв’ю ZMINA розповів один із потерпілих – 20-річний Данило, який пережив нелюдські тортури в підвалі будівлі “Украгропромпроєкту”.
Фатальне відео в чаті однокласників
Історія розпочалася з невинного спілкування дев’яти колишніх однокласників у телеграм-чаті під час окупації Херсона. П’ятеро з них залишалися в місті, а четверо виїхали за кордон. Коли неподалік будинку одного з учасників чату українські військові завдали ракетного удару HIMARS по місцю дислокації росіян – сауні колишнього депутата ВР та колаборанта Володимира Сальдо – чоловік зняв це на телефон зі свого балкона. Відео було опубліковане в чаті, а згодом один з учасників надіслав його місцевому телеграм-каналу, не відредагувавши запис таким чином, щоб окупанти не змогли ідентифікувати місце зйомки.
Після появи відео в публічному доступі російські окупанти розпочали справжнє полювання на всіх учасників чату. Вони методично затримували кожного, хто був у групі. Одному із затриманих однокласників окупанти погрожували випалити паяльником його ім’я на тілі друзів, якщо він не назве всіх учасників чату. Під тортурами чоловік змушений був видати й Данила.
Катування в підвалі “Украгропромпроєкту”
4 вересня 2022 року Данило після роботи мав зустрітися з другом, але той перестав відповідати на дзвінки. Коли хлопець приїхав до нього додому, то побачив наслідки брутального обшуку, а мати друга розповіла, що росіяни забрали її сина. Злякавшись, Данило поїхав не додому, а до бабусі та почав чистити телефон від проукраїнських груп. Однак було вже пізно – семеро озброєних росіян у балаклавах віком 35-40 років вибили двері і затримали його. Вони били хлопця кулаком по голові через його пофарбоване в білий колір волосся та обікрали квартиру бабусі.
Данила та інших затриманих тримали в підвалі будівлі “Украгропромпроєкту” за адресою вул. Пилипа Орлика, 15. У чотирьох кімнатах утримували незаконно ув’язнених цивільних, а в п’ятій їх катували. Окупанти били бранців та катували електричним струмом за допомогою “тапіка”, чіпляючи “крокодильчики” до пальців рук та вух. Вони подавали струм приблизно 120 вольтів, звинувачуючи в’язнів у коригуванні вогню для ЗСУ та вимагаючи назвати “куратора” їхньої групи.
В імпровізованій в’язниці не було питної води – лише технічна у пляшках. Бранці здебільшого справляли потребу в пляшки, лише зрідка їх виводили до туалету. Їжі катастрофічно не вистачало – траплялося, що не їли по 4-5 днів, а без води були до двох діб. Спочатку їх тримали в одязі, в якому забрали з дому, лише через тиждень принесли матраци та українські військові шинелі, вкрадені зі складів. У кімнаті була встановлена камера спостереження для постійного нагляду.
До камери постійно підселяли нових людей. Урешті-решт залишилося п’ятеро в’язнів – троє чоловіків і дві жінки. Одну з жінок, волонтерку, забрали просто з роботи, коли вона фасувала корм для тварин. У її помешканні знайшли листівки із символікою ЗСУ. Цю жінку прив’язували до стільця стяжками й били струмом особливо жорстоко. Від болю вона собі відірвала ніготь. Росіяни застосовували різні методи тортур: обливали водою перед ударами струмом, одягали протигаз без фільтра та запускали всередину дим від електронних цигарок – цей метод вони називали “слоник”.
Примусові зізнання та вербування
Через півтора тижня всіх затриманих членів телеграм-групи по черзі заводили до кімнати-катівні й знімали на відео, змушуючи говорити:
“я, такий-то, в місті Херсоні займався коригуванням вогню та працював на куратора”.
Окупанти також пропонували Данилу стати їхнім “засланим казачком” із дивними завданнями – поїхати до якогось населеного пункту з коробкою, покласти її біля білборда, сфотографувати та надіслати їм. Його змусили підписати п’ять документів, що він не має претензій за крадіжки, незаконне утримання та катування, а також написати:
“Героям слава. Я не змінюю своїх політичних поглядів”.
Через 49 днів росіяни відпустили 20 чоловіків, серед яких був і Данило. Їм натягнули пакети на голови, скували руки скотчем та вивезли в поле за село Янтарне для запису відео про те, що вони живі та здорові. Окупанти наказували ставати на коліна спиною до них. Після зйомки росіяни залишили синю теку з документами та “завданнями” для кожного, наказавши йти в бік Миколаєва. Однак ID-карток там не було, тож багато хто залишився без документів.
Повернення до життя
Через те, що дехто був одягнений в українську форму або шинелі, звільнені не могли пройти ворожі блокпости – їх могли переплутати з диверсійно-розвідувальною групою та розстріляти. Тому вони вирішили повернутися до Херсона. Місцеві жителі села, прийнявши їх за військовополонених через форму та відрослі бороди, нагодували, дали чистий одяг та гроші. На автобусній зупинці Данило зустрів батька, який розповів, що вони скрізь шукали сина, але окупанти запевняли не хвилюватися, обіцяючи, що “всіх знайдуть”.
Ця історія стала ще одним свідченням жорстокості російських окупантів та їхніх методів залякування мирного населення.
